У верхніх шарах хмар Венери може існувати життя

Таку гіпотезу висунув заввідділом Інституту геохімії та аналітичної хімії ім. Вернадського РАН (Росія) академік Михайло Якович Маров.

Вчений зазначив, що ідея для пошуку життя на Венері існує, проте її слід шукати не на поверхні планети. На думку академіка, існування життя можливе у верхніх шарах хмар Венери, де температура і тиск є більш сприятливими для його виникнення.

При цьому хімік уточнив, що до цих пір життя в Сонячній системі не знайшли навіть у більш кліматично сприятливих умовах.

Хоча Венера класифікується як землеподібна планета, умови на її поверхні досить суворі. Атмосферний тиск там в 92 рази перевищує земний, а температура становить 475 градусів за Цельсієм. Крім того, на планеті вирують вітри силою в 31 бал за традиційною шкалою Бофорта. Для порівняння, земний максимум становить 12 балів. Унаслідок парникового ефекту на планеті практично виключена можливість існування рідкої води.

Поверхня Венери прихована під густими хмарами сірчаної кислоти, тому суперечки про неї тривали аж до XX століття. Згодом вчені змогли дослідити поверхню планети за допомогою радіохвиль. Виявилося, що на ній присутні ознаки вулканічної активності.

Деякі вчені вважають, що вулканічна діяльність на планеті триває і зараз. Однак прямих доказів цьому немає, так як ні на одній з кальдер не помічено лавових потоків.

Велике число ударних кратерів на планеті говорить про відносно молодому віці Венери. За розрахунками вчених, планета утворилася не більше 500 мільйонів років тому.

На небі Венеру досить легко побачити, так як вона по блиску перевершує багатьох зірок. Відмітною ознакою планети є її рівний білий колір.

Першими космічними апаратами, що досліджували планету, став радянський "Венера-1". Він був запущений в 1961 році. Вперше знімки передав на Землю апарат "Венера-9". Усього в рамках проекту "Венера" було відправлено 16 космічних апаратів.

Американський планетолог Річард Зеебе з гавайського університету висунув версію, що через п'ять мільярдів років з Венерою може зіткнутися Меркурій. Це пов'язано з тим, що Сонячна система є нестабільною і хаотичною за своєю природою. Така нестабільність, на думку вченого, приведе до дестабілізації орбіти Меркурія. Через 90-100 мільйонів років після перетворення орбіти в еліпс Меркурій може зіткнутися з Венерою або з Сонцем.