Астрономи виявили зв'язок сонячної активності з Юпітером

Астрономи з університету Дьюка в США повідомили про виявлення кореляції між потоком сонячного випромінювання і положенням Землі на орбіті. На думку вчених ці дані можуть бути обумовлені тим, що у бік Юпітера зірка дає більший потік випромінювання.

Вчені проаналізували дані про потік сонячного випромінювання з 1978 року. Крім давно відомого циклу сонячної активності вони виявили цикл тривалістю близько 1,09 років. Цей період, як показало співставлення даних з інформацією про становище планет Сонячної системи, збігається з поєднанням орбітальних рухів Землі і Юпітера.

Саме в період 1,09 року Земля проходить через лінію, що сполучає Сонце з планетою-гігантом. Так як супутники, які вимірювали рівень сонячної радіації, перебували на геоцентричній орбіті, вони фактично вимірювали не загальну активність Сонця, а потік випромінювання в ту сторону, де знаходилася наша планета. Коли цей напрямок збігався з напрямком на Юпітер, прилади відзначали в середньому більший потік, ніж в інший час.

Теоретично, магнітне і гравітаційне поле планет-гігантів може впливати на процеси на зірці, але практично ці ефекти надзвичайно слабкі. Представлений у 2012 році огляд іншої групи вчених вказує на те, що навіть у разі "гарячих Юпітерів" зафіксувати вплив планети на зірку поки не виходить.

Активність Сонця може змінюватися через планети за рахунок двох механізмів. Гравітаційний вплив може трохи деформувати внутрішню частину зірки (цей механізм аналогічний припливам на Землі під дією Місяця). Магнітні поля планет можуть накладатися на магнітні поля Сонця, що, у свою чергу, позначиться на русі плазми. Обидва механізми не вимагають якихось принципово нових фізичних взаємодій, але їх ефект повинен бути дуже невеликий через співвідношення мас і розмірів небесних тіл. Сонце масивніше Юпітера більше ніж у тисячу разів, у той час як відстань до газового гіганта від зірки складає більше 750 мільйонів кілометрів (від Землі до Місяця менше 400 тисяч).