Інтернаціональна група геофізиків експериментально встановила, що перші тверді тіла Сонячної системи мали високу пористість. Намагаючись реконструювати процес формування планет і інших об'єктів Сонячної системи, вчені ретельно розглядають первісні метеорити - вуглецеві хондрити. Однак аналізувати будову хондритів досить складно, оскільки складові їх зерна мають малі розміри. «Текстуру звичайного сланцю або пісковика видно неозброєним оком, - говорить учасник робіт Філіп Бланд (Philip Bland) з Імперського коледжу науки, техніки і медицини (Великобританія). - А ось вивчення субмікронних частинок в метеоритах потребує сучасних і трудомістких методик».
Досліджені геофізиками зразки відносяться до найвідомішого метеориту Альєнде, найбільшого зі знайдених на Землі вуглецевих хондритів, який впав в Мексиці в 1969 році. До його складу входять округлі міліметрові хондри, затверділі краплі розплавленої силікатної речовини. Найбільше авторів цікавило розташування субмікронних зерен у обідках хондр, і зібрати потрібні дані їм допомогла відносно нова методика дифракції відбитих електронів.
Отримана інформація була використана для того, щоб визначити ступінь стиску речовини. Як виявилося, початкова пористість матеріалу ободків становила 70-80 відсотків, тобто більша частина його обсягу припадала на пустоти.
На думку співробітника Південно-Західного дослідницького інституту Вільяма Боттке (William Bottke), такі результати свідчать про те, що причиною появи зародків планет Сонячної системи стала гравітаційна нестабільність в протопланетному диску.
1372
