Сьогодні виповнюється 125 років з дня народження видатного українця Остапа Вишні

13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) народився Павло Губенко, який більш відомий як Остап Вишня.

Як пише Вікіпедія, майбутній письменник після закінчення Київської військово-фельдшерської школи працював фельдшером – спочатку в російській армії, а з часом – у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині – тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен у гімназію і у 1917 вступив до Київського університету. Та скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.

Перший надрукований твір Остапа Вишні – «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» – побачив світ з підписом П. Грунський у Кам’янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року.

В цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921р., коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості і систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з’явився 22 липня 1921р. в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об’єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922р.) і продовжив працю в цьому журналі, коли в 1927 р. було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

Остап Вишня був вірним другом. Його знайомі розповідали, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 р. до весни 1921 р.; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 р. до весни 1934р., і в концтаборі на Печорі 1934–1943 pp.

Коли 1931р. був арештований Максим Рильський, з яким Остап Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то письменник, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми – забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

Остап Вишня помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі.