Культовій стрічці "Тіні забутих предків" виповнюється 50 років

Гуцульське село Криворівня, на Івано-Франківщині, цьогоріч є Меккою для українських кіноманів. 50 років тому сюди приїхав вірменський режисер Сергій Параджанов зі своїми однодумцями і почав знімати фільм "Тіні забутих предків". Стрічці судилося стати легендою.

39 міжнародних нагород у 21 країні світу - таке визнання українська стрічка отримала у світі. А народився цей кіношедевр у Карпатах, там, де колись, у 1911 році, одноіменну повість написав Михайло Коцюбинський.

Нині у містечку Верховині як величезну реліквію місцеві оберігають хату, де на час знімань стрічки мешкав Сергій Параджанов. Тепер там - музей фільму. Жителі згадують, вірменському режисеру запропонували жити у готелі, але він категорично відмовився.

"Режисер познайомився із ґаздою Петром Сорюком і той запросив його на гостину у свою господу. Дружина Петра пригостила Сергія Параджанова і тільки за столом він почав розказувати, що приїхав знімати кіно, що він - режисер, і дуже хотів би пожити у їхній родині, побачити своїми очима, як живуть, яка у них щоденна праця. Родина Сорюків не довго думала і сказали: переночуйте та поживіть у нашій світлиці", - розповідає екскурсовод музею фільму "Тіні забутих предків" Галина Мокан.

У гуцулів залишилися дуже теплі спогади про Параджанова. За словами Галини Мокан: "Режисер страшенно любив місцевий колорит і гуцулів. Він прекрасно влився у це середовище. Він, як казала одна із жінок, перетворився на гуцула, бо ходив у сорочках з дрібного полотна, їв ті ж страви, що й господарі хати. Коли були якісь забави, то усі жінки хотіли, щоб Сергій взяв до танцю. Бо він вмів гарно танцювати танець "Гуцулка".

Верховинці подейкують, що режисер безтями закохався у молоду гуцулку Анничку, навіть пропонував їй руку і серце. Заглядалися дівчата і на красеня актора Івана Миколайчука. Артисти якнайбільше спілкувалися із місцевими, щоб перейняти їхні манери. Актор Спартак Багашвілі навіть ходив до мольфара, щоб перевтілитися у нього на екрані.

Більшість кадрів зняли у хаті-ґражді у селі Криворівня. Її місцеві зберегли донині. Колись хатина належала Парасці Харук, знайомій Івана Франка.

"Ця жінка мала уже 102 роки, коли тут знімали "Тіні забутих предків".  Параджанов згадував, що бабуся на той час була ще така жвава і увесь час втручалася, щоб у стрічці було все по-гуцульськи", - розповіла наглядач музею "Гуцульська ґражда" Василина Зеленчук.

Хата режисеру підійшла, бо була занедбана, а за сценарієм, Іван Палійчук був бідним хлопцем. Дещо від знімань зберегли донині: ліжко, де любив відпочивати актор Іван Миколайчук, лави, селянський реманент.  

У масових сценах брали участь понад 60 місцевих жителів. Дехто із гуцулів навіть їздили у Київ, на кіностудію імені Олександра Довженка, озвучували фрагменти, аби відтворити справжню гуцульську говірку. Сергій Параджанов платив гуцулам за участь у стрічці по 10 карбованців за день.

Криворівнянка Марія Потяк згадує, як знімалася у кіно. Тоді їй було 11 років. У стрічці пані Марія мала епізодичну роль - виглядала нареченого Івана, який йшов сватався до Палагни.

"Ми, діти, стояли навколо знімального майданчика і заглядали, усім страшенно було цікаво. Раптом вийшла якась жінка і сказала: хто із дівчаток хоче знятися у фільмі? Усі діти злякалися, а я ні. Тоді мене загримували, заплели квіти у коси. Я лізла на драбину і звідти кричала: іде (наречений до нареченої)", -  розповідає Марія Потяк.

А от Марія Коржук пам'ятає більше, бо на той час їй було 16 років. Пані Марія грала роль жінки-плакальниці.

"Біля річки, коли там втопилася Марічка, ми всі мали плакати. Наша односельчанка Ілійчучка дуже вміла приповідати. Приповідати - це означає  плакати і говорити. Похоронні оплакування колись були справжнім мистецтвом", - згадує Марія Коржук.

Гуцули вельми пишаються і справді оберігають пам'ять про "Тіні забутих предків" та їхніх творців. Лише завдяки місцевим, поміж такого глобалізованого світу, ще зберігся куточок, який дихає історією та фольклором, який дотепер пам'ятає Михайла Коцюбинського, Сергія Параджанова, Івана Миколайчука і вічну історію про непримиримі роди Палійчуків та Гутенюків.