Художник Олександр Ройтбурд: "Ми йдемо від пострадянського кошмару"

Олександр Ройтбурд - один з перших культурних діячів, хто вийшов на Майдан на самому початку і займає активну громадянську позицію, ставши лідером думок. Виданню bit.ua вдалося поговорити з художником перед відкриттям його виставки про Майдан, ролі художника в сучасному суспільстві та рівні культури в країні.

У середу, 19 березня, в "Щербенко Арт Центрі" відкрилася виставка сьогодні вже класика сучасного українського мистецтва і володаря статусу одного з найдорожчих художників України - Олександра Ройтбурда. Виставка під назвою "Мантру геть!", Присвячена Майдану, презентує нові роботи на папері і живопис, в яких художник відобразив події поточних днів і свої думки "з приводу всього, що навколо".

- В одному зі своїх інтерв'ю ви сказали, що можете створити роботу, тільки коли відрефлексуєте події і трансформуєте рефлексію у вислів. Зараз у вас відкрилася виставка, присвячена Майдану. Чи означає це, що Майдан, революція, для вас закінчилися?

- По-перше, я міг сказати одне, а потім щось зовсім протилежне. По-друге, закінчився тільки якийсь етап, але до стабілізації життя ще далеко. Ми всі зараз живемо, як на вулкані. Події продовжують розвиватися, але якісь фази закінчуються і починаються нові. Я пропустив ці події через себе, свою свідомість, емоції.

- Чим для вас особисто є Евромайдан? Чому ви вийшли в перший же день і зайняли активну політичну позицію?

- Тому що це цивілізаційний вибір. Ми йдемо з пострадянського кошмару і повинні по ідеї трансформуватися в сучасне цивілізоване суспільство. Те, що було останні 3 - 4 роки, це була аномалія - повернення країни, яка дозріла для кращої долі, в найпримітивніші форми середньовіччя, в морок кримінально-корупційного режиму. Це не могло не викликати протесту. Природно, я як художник і громадянин відчуваю огиду до того, хто намагався вирішити наші долі і якими методами. Ці люди були взагалі не доречні в тому світі, в якому живу я, як людина, як художник, як європеєць.

- Багато говорять, що зараз зароджується громадянське суспільство - чи згодні ви з цим?

- Якби у нас не було громадянського суспільства, у нас не було б Майдану. Тому воно не з'явилося, воно вже стверджує себе.

- Як ви бачите майбутнє Майдану і всієї ситуації, що склалася?

- Я - оптиміст: знаю, що це будуть важкі пологи, але в результаті народиться дитина. І цією дитиною буде сучасна цивілізована демократична держава.

- Хто такий художник сьогодні і яку роль він, по-вашому, повинен займати в суспільстві?

- Все залежить від того, хто цей художник. Є художники, роль яких у суспільстві - це споглядання. Роль інших художників - це боротьба. Треті - просто сервільність. А є художники, роль яких у суспільстві - це критика. Кількість можливих позицій для художника дуже різноманітна.

- Яку віддаєте перевагу займати ви?

- Як коли. Бувають фази, коли мені хочеться відчути нерв епохи, а бувають періоди, коли хочеться абстрагуватися від реальності.

- А як ви ставитеся до тих художників, чиє художнє висловлювання є радикальним?

- Якщо це цікаве художнє висловлювання, то, звичайно, ставлюся добре. Але це в тому випадку, якщо ці висловлювання вимовлені в потрібний час і в потрібному місці  і так, що це почуто, і оцінено.

Я, в принципі, проти того, щоб наказувати художнику якусь обов'язкову позицію: художник зобов'язаний бути соціальним, або він зобов'язаний бути активним, або повинен бути пасивним. Художник - це вибір кожну хвилину, це спосіб життя, спосіб існування і в рамках цього позиції можуть як завгодно варіюватися і змінюватися.

- Що для вас живопис?

- Це інструмент існування в цьому світі і його пізнання.

- Деякий час ви жили в Америці. Зазвичай у тих, хто їде з України, не виникає бажання повернуться. Що стало причиною вашого повернення?

- Я зрозумів, що як художнику мені тут жити плідніше. В Америці є свої плюси життя - медицина, соціальний захист, наприклад. Але певні мінуси для художника - це відрив від звичного художнього середовища, труднощі інтеграції в американське художнє середовище, яке, звичайно ж, набагато складніше, ніж українське. Я вирішив, що мені більше хочеться існувати в цьому контексті і цьому просторі.

- Якось ви сказали, що Україна - це не Франція і не Італія, де культура протягом тисячоліть є атрибутом життя людей. Що, по-вашому, можна або потрібно зробити в Україні, щоб створити таке середовище - де культура б стала невід'ємним атрибутом життя?

- Міняти свідомість і змінювати ставлення до культури. Тому що люди, які керують Україною, думають, що культура - це така необов'язкова пропозиція. Насправді, культура - це найважливіший фактор побудови держави та її функціонування. Я бачив "красу", якою було наповнене Межигір'ї. Якби Янукович інакше жив, у нас би не було такої ганьби.

Після краху нацизму в Німеччині був виданий циркуляр, який забороняв присутність реалістичного живопису в офісах. Це була не жорстка заборона, як, наприклад, в Радянському Союзі був заборонений модернізм, але важливою складовою іміджу Німеччини стало орієнтування на експериментальне мистецтво. Саме тому, що ніяких пейзажів з заходами, коровами, горами і лісами в німецьких офісах не стало, змінилася сама естетика державного апарату. Тому меблі в кабінеті Ангели Меркель прості і конструктивні, як в цій галереї, а меблі товариша Януковича - це золото, дуб, мармур, оксамит.

Якби ці всі пацани при владі зрозуміли, що хороший смак - це не коли багато, а навпаки - стримано, можливо в країні не склалася б така корупційна система. Там, де менше прикрас, де держава менше декоративна, там вона менш корумпована і менш репресивна.