Сьогодні день народження Лесі Українки

395
Сьогодні день народження Лесі Українки

25 лютого 1871 року у Новограді-Волинському народилася Лариса Петрівна Косач, яка відома під іменем Леся Українка.

Як пише Вікіпедія, Леся Українка та її брат Михайло (в сім’ї їх називали спільним ім’ям – Мишелося) вчилися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати. У 6 років Леся почала вчитися вишивати.

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом – у селі Колодяжне. В юнацькі роки Леся починає хворіти на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба була причиною того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М.Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона отримала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше як десять мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. У 19 років вона написала для своєї сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки – «На крилах пісень». Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш «Contra spem spero», що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро, як заклик і гасло, прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері «Досвітні огні».

Свої найкращі інтимні вірші Леся Українка присвятила Сергію Мержинському, для якого вона стала опорою перед невідворотньою смертю.

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов’язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді «Плеяда». Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки.

З 1893 року вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв’язки з особами, які були на засланні.

У 1894 – 1895 роках Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана більшість циклу політичної лірики «Невільничі пісні». Нове явище в її творчості – сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму.

1899 року у Львові виходить друга збірка поезій – «Думи і мрії». Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

Пише статті для російського журналу «Жизнь».

Міцніють зв’язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію.

25 липня 1907 року Леся Українка та Климентій Квітка (Климент Васильович Квітка) одружилися. Чоловік одержав посаду в суді в Криму в Балаклаві, й подружжя переїхало туди, а згодом до Ялти. Здається, прекрасний морський клімат мав би сприяти покращенню здоров’я, а поетесі стало гірше. Берлінський професор радив їхати до Єгипту, але зібрані на поїздку гроші подружжя віддало на організацію етнографічної експедиції, яка основною метою мала запис мелодій українських народних дум. Фонограф репертуару кобзаря Гната Гончаренка подружжя вислало до Львова.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості. Так, у циклі «Весна в Єгипті» (1910 р.), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми.

У 1904 році в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком «На крилах пісень».

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі


Догори