110 років тому народився Улас Самчук

415
110 років тому народився Улас Самчук

Сьогодні, 20 лютого, минає 110 років з дня народження українського письменника, публіциста, громадського діяча, поборника незалежності України Уласа Самчука.

Про це повідомляє прес-служба Міністерства культури України, передає Zik.ua

Улас Самчук – творець великої української літератури в еміграції, автор майстерних мемуарів та історичних романів, в яких передано весь трагізм втрати української державності, Другої світової війни та радянської окупації, голоду та вимушеної еміграції сотень тисяч українців 1930-1940-х років.

Улас Самчук одним з перших в художній літературі описав трагедію Голодомору, присвятивши повість «Марія» «матерям,що загинули голодною смертю в Україні в 1932-1933 роках». Письменник уславив історію визвольних змагань українців на Закарпатті («Гори говорять» (1934 р.), дій УПА на Волині («Чого не гоїть вогонь», 1959 р.). Події Другої світової війни висвітлені у його творах «П’ять по дванадцятій» (1954 р.) і «На білому коні» (1956 р.), а в книзі «На твердій землі» (1967 р.) він художнім словом передав життя українських емігрантів у Канаді. 1982 року письменник був висунутий на Нобелівську премію з літератури.

Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, – як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля.

У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім’я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв’язків не втрачав, в 1917–1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Святофеодорівській учительській семінарії. У 1921–1925 роках – у Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

Перед закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Ваймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит в одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо.

З 1927 року навчався у Бреславському університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільний слухач, студіював у Бреславському університеті. Мама Германа Блюме – Германіна фон Лінгейсгайм люб’язно дала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через 15 років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника, арештованого 20 березня цього року, з Рівненської в’язниці. Герман Блюме в Рівному був начальником цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

З 1925 почав друкувати оповідання в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку «в моєму всесвіті з’явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої «Волині».

1929 року переїхав до Чехословаччини та навчається в УВУ у Празі. Жодного вищого навчального закладу не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

У Чехословаччині Улас жив з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке творило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького, Дмитра Дорошенка, Миколу Галагана, Леоніда і Надію Білецьких, Дмитра Антоновича, Сергія Шелухіна, Микиту Шаповала, Валентина і Лідію Садовських, Русових, Яковлевих, Мідних, Батинських, Слюсаренків, Щербаківських, Сімовичів, Лащенків, Горбачевського, Ольгерта Бочковського. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади.

У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ – Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

1941 року в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943. З ним працював редактором Петлюра Олександр Васильович, видавництво в ті роки очолював Іван Тиктор. У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

Ім’я Уласа Самчука прижиттєво було відоме в країнах Європи та в Америки. Як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у «волинській тихій стороні», в абсолютно безпросвітних обставинах».

Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 року.


Догори